Живий Журнал Миколи Козака
2015-09-08 09:41:14 - Трансфагараш. Частина третя.
...Поїхали у сторону дамби. Кілометрів за 20 почався дощ. А потім злива. Дамбу бачили через стіну дощу. Мусіли зупинитися, бо їхати було дуже важко. Майже нічого не видно. Злива лила десь годину. Дощ перечекали біля мосту, що веде до підніжжя дамби. Доїхали до сходів, що ведуть на замок «Поїєнаре». Поруч огороджена поляна з десятком будиночків. Вартість одного – 60 лей на добу. Це меньше ніж 15 євро. Але все зайнято. Замовляти треба за кілька тижнів наперед. Трохи вище по дорозі є з-їзд до ріки з полянами. Вартість – 10 лей (2.5 євро) на добу з авто. Там вирішили заночувати. Місць для палаток багато. Є кілька туалетів типу сортир, два контейнери для сміття, кілька столиків з лавицями. Ввечері приїхало авто з написами на румунській і з намальованими зеленими ялинками. Шофер-румун перфектно знав англійську. Взяв 10 лей, дав нам маленеький мішечок для сміття взамін і білет. Ще й сказав, щоб ми усе сміття складали у мішок, а сам мішок не залишали наніч біля палатки або авто. Тому що вночі з гір може спуститися ведмідь. І нам краще буде спатися, якщо він не буде шастати біля нас, а просто погримить біля контейнерів і пійде геть. Така собі пропаганда чистоти. Посміялися, і він поїхав далі «збирати данину». Повечеряли макаронами з піджаркою з сала та цибулі, салатиком, горілочкою та й полягали спати.
На ранок (субота) поснідавши пішли покоряти розвалини замку «Поієнаре». На мапі він позначений, як «Раду Негру». Біля підніжжя пооддаль знаходиться їхнє місцеве райенерго з пам-ятником і підстанцією, до якої йдуть і гудуть високовольтні проводи. І поруч гостиниця з трьома зірками і кучою припаркованих авто.
Нагору до замку веде стежка з більше як 1500 сходів. Серпантинами, лісом. Денеде зустрічається лавочка для перепочинку. В кількох місцях є таблички типу «ю а хере» і скільки ще топати.
Фокус погано навівся:
Під замком залізний паркан. За ним зправа трохи внизу пахне туалет типу сортир. Зліва подалі будка з китайськими сувенірами. Вхід – 5 лей (трохи більше 1 євро) з дорослого, 2 з дитини. Далі дерев-яний місток.
За ним зправа такий собі подіум, на якому стоїть ковбиця з сокирою для відрубання голови, віселиця, та ярмо. За ними два манекени, надіті на палі і сходи до самого замку.
Замком його назвати важкувато. Це такі собі розвалини невеличкого замку. Чесно кажучи нема на що дивитися. А от краєвиди – це шедевр! Людей було дуже багато. Що туди, що звідти. В основному румуни. Але зустрічалися і поляки, французи, чехи, німці. Думаю, за день непогано заробляють на відвідувачах.
Дорога, яка веде наверх до дамби. Видно міст, який веде до підніжжя дамби. Міст закритий шлагбаумом. Але пішки прогулятися по ньому можна:
Спустившись із замку побачили двох політаїв (в них не поліція, а політія) біля нашого авто. А авто було припарковано зліва по ходу руху. Напрамки руху на дорозі розділяла суцільна лінія. Ми переспугалися, що то по нашу душу. Пішли пооддаль щоб визначитись, що робити. Поторчали, тіпа фоткаєм краєвиди. Але все обійшлося. На нас вони не звернули жодної уваги. Як з'ясувалося потім, вони стоять у багатьох людних місцях і забезпечують проїзд, щоб не було пробок і хаотичного паркування.
Той самий міст, який веде до підніжжя дамби. Ззаді видніється дорога, що веде до дамби, і в'їзд у тунель:
Кінець третьої частини. Далі буде.
Прикольний був лісничий, що про відмідів розповідав, а я тоді думав що він про пиво нам чеше. З поліцією теж прикольно вийшло. Ми там майже годину просиділи на сонці чекаючи щоб вони пішли (правила-то я порушив, сплошну пересік). Похід на замок Влада Цепеша теж незабутній.
На 37й фотці при збільшенні видно гостиницю біля райенерго і поближче авто припарковані злівого боку. Десь там була і наша машина, але її не видно - за деревами.
CopyRight 2018 © Nik Kozak. Version 5.55