Живий Журнал Миколи Козака

Живий Журнал Миколи Козака

2015-09-04 09:50:03 - Трансфагараш. Частина друга.

Офтоп: Хочу добавити, що більшість фоток є клікабельні.

...Ми поїхали далі, серпантинами на самий верх.

Зупинилися у витоку водоспаду, попив води і ще набрав з собою. На верху є тунель. Найвища точка – 2034м.
Вид на тунель вже з іншої сторони:

Тунель з-єднує дві області Волохію і Трансільванію. Довжина тунелю під 900 метрів. Тунель йде трохи під наклоном вниз, освітлюється. Перед тунелем зліва є красиве велике озеро Биля з вже трьома кабанами.

Вода чиста, прозора. В ній плаває високогірна форель.

По обидва боки перед тунелем розміщені стоянки. Платні. Вартість 4 і 5 лей (1 долар і 1 євро відповідно) за годину. Навіть якщо зупинився на 10 хвилин, платиш як за годину, при виїзді. Теж на#$#лово. Правда, можна знайти безкоштовне місце. Є невеликі болотця озерцята зправа. Обабіч дороги зправа куча палаток-будок. Такий собі базарчик. Там продають різні сири, м-ясні вироби, фастфуд, напої, китайські сувеніри, тощо. Дорого і не дуже смачно. Копчені сири по 35-50 лей за кг.
Ночувати в Румунії у палатках можна всюди. Є правда платні місця, але стоять попереджувальні таблички. Розводити вогонь можна теж. Але на такій висоті нема чим.
Окремо хочеться сказати про чистоту. В горах Румунії страшно грязно!

З усіх авто, що зустрічалися по дорозі і на стоянках, 95% - румунські. Румуни де зупиняються, там і гадять. Пляшки, папір, недоїдки просто на землі. І ще повсюду повно у траві салфеток. То, бля, баби йдуть сцяти, витруть своє мокре місце і лишають салфетку на місці злочину. Таке відчуття, що в гори ходять одні баби-сцяльниці. Мусорники є, але дуже мало. По дорозі набагато більше маленьких капличок-будочок, ніж мусорників, джерел з питною водою та парковок з лавицями і столами.

Ще й з мусорником, капличкою і через дорогу з джерелом питної води.

Джерело забетоноване у виді півкруга з двома бетонними лицями, у роти яких були вкладені металічні трубки. Вода текла лише з одної. Збоку наполовину осипана табличка на румунській мові, хто і коли облагородив це джерело.

Кароче, усі умови для ночівлі. За допомогою бензинового примусу зварили вечерю, бахнули горілочки й полягали спати. Зранку і у ночі було прохолодно, +13. Але ми не змерзли.
На другий день (п’ятниця) повернулися до озера Биля. Багато народу, автомобілів, палаток. На невеличкій гірці стоять ретранслятори GSM мережі. Погуляли, пофоткали. Пішли трохи вгору над озером. Я вирішив піднятися на хребет.

Пішов сам, з рюкзаком за спиною, фотиком і навігатором. По дорозі мені зустрівся альпуйський сурок. Але зфоткати не встиг. Він пискнув і за мить сховався у каміннях.
Фото не моє, взято з тирнета:

Далі знаходив кілька свіжих нор. Дорога скрізь була промаркована. Біла, синя і біла полоски. Піднявся на хребет. 2232 м.

Краєвид – абалдєть! Побачив, що на багато вершин піднятися можна тільки з альпіністським спорядженням. Гори дуже гострі, усі тропи огинають вершини на кількасот метрів нижче. Було би більше часу, побрів би далі, щоб вилізти побачити інше озеро Капра, над яким «висить» однойменна вершина. На хребті вдалося видивитися з одного боку гору Палтин (2398 м), з іншого Капра (2417м) та Винетоаря-луй-Бутяну (2505 м).

Хотів пійти трохи далі, але помітив, що насуваються хмари. І насуваються дуже швидко. Почалося бігти у прямому смислі слова донизу. На пів-дорозі донизу вершини вже сховалися в тумані. Спустившись донизу почув грім. У горах погода дуже нестабільна. В любий момент може набігти хмара і злити дощ. Досвід ходити у хмарах маю ще з Близниці. Дуже поганий досвід. Вітрюган, холоднеча, за кілька секунд мокрий, ще й з інійом на очах.

Ще трохи краєвидів (особливо задній фон):

Пам'ятник жертвам лавини 1977 року. Наймолодшій дитині було 13:

Вид на вхід у тунель, парковки, базарчик. Я над тунелем:

Кінець другої частини. Далі буде.

Прокоментувати:

<<<